Ідея схованого знання й можливості знайти його після довгих і важких пошуків становить зміст легенди про Святий Граале.
    Святий Грааль - це чаша, з якої пив Христос (або блюдо, з якого він їв) під час Таємної Вечері; Йосип Аримафейский зібрав у неї Христову кров. Відповідно до однієї середньовічної легенди, цю чашу перенесли потім в Англію. Тому, хто побачив її, чаша Грааля давала безсмертя й вічну юність. Але охороняти її могли тільки люди, що володіли зробленою чистотою серця. Якщо ж до неї наближалася людина, позбавлений такої чистоти, чаша Грааля зникала. Звідси легенда про пошуки чаші Святого Грааля лицарями-дівичами; тільки трьом лицарям короля Артура вдалося побачити Грааль.
    У багатьох казках і міфах виражене відношення людини до схованого знання. Такі легенди про Золоте Руно, про Жар-Птицю (з російського фольклору), про лампу Аладдина, про багатства або скарби, охоронюваних драконами й іншими чудовиськами.
    'Філософський камінь' алхіміків теж символізує сховане знання.
    Тут всі погляди на життя діляться на дві категорії. Існують концепції миру, цілком засновані на тім, що ми живемо в будинку з якимсь секретом, у будинку, під яким зарите скарб, схований якийсь дорогоцінний скарб, причому ці скарби вдасться колись відшукати; і були випадки, коли їх і впрямь відшукували. Далі, із цього погляду, весь сенс життя, вся її ціль полягає в пошуках такого скарбу, тому що без нього все інше не має ніякої цінності. Існують також інші теорії й системи, у яких немає 'захованого скарбу', для яких або все одинаково видиме і ясно, або рівною мірою темно й невидимо. Якщо в наш час теорії другого роду, тобто ті, які заперечують сховане знання, одержали перевагу, то не слід забувати, що це відбулося зовсім недавно й тільки серед невеликий, хоча й досить гучної частини людства. Переважна більшість людей продовжують вірити в чарівні казки й переконані в тім, що бувають такі моменти, коли казки стають реальністю.
    До нещастя для людини, у ті миті, коли виникає можливість чогось нового, невідомого, він не знає, чого властиво хоче; і ця раптово, що з'явилася можливість, так само раптово й зникає.
    Людина усвідомить, що він оточений стіною Невідомого; він вірить, що може пробитися крізь неї, як пробилися інші; однак не в змозі уявити собі (або представляє дуже неясно), що може бути за цією стіною. Він не знає, що йому хотілося б там знайти, що значити мати знання. Йому й у голову не приходить, що люди можуть перебувати з Невідомим у самих різних взаєминах.
    Невідоме - це те, що невідомо. Але Невідоме може бути різних видів, як це буває й у звичайному житті. Буває, що людина, не маючи точне знання про якусь окрему річ, думає про неї, будує різні судження й припущення, догадується про її існування й передбачає її настільки точно, що його дії стосовно невідомого в цьому випадку можуть бути майже правильними. Зовсім також у тім, що стосується Великого Невідомого, людина може перебувати з ним у різних взаєминах - тобто висловлювати про нього більш-менш вірні припущення або взагалі не робити ніяких припущень, навіть зовсім забути про його існування. У цьому випадку, коли людин не робить ніяких припущень або забуває про існування Невідомого, тоді навіть те, що було б можливим в інших випадках (тобто несподіваний збіг припущень або міркувань із невідомою реальністю), стає неможливим.
    У цій нездатності людини уявити те, що існує по ту сторону відома й можливого, - його головна трагедія; у цьому ж, як говорилося раніше, укладена причина того, що настільки багато чого залишається для нього схованим, що існує так багато питань, на які він не в змозі дати відповідь.
    В історії людської думки було багато спроб визначити границі можливого знання, але не було ні однієї цікавої спроби зрозуміти, що означало б розширення цих границь, і куди воно з необхідністю привело б.
    Таке твердження може здатися навмисним парадоксом. Люди так часто й так голосно говорять про безмежні можливості пізнання, про неозорі обрії, що відкривають перед наукою й т.п. Насправді ж всі ці 'безмежні можливості' обмежені п'ятьма почуттями - зором, слухом, нюхом, дотиком і смаком, а також здатністю міркувати й порівнювати, за межі яких людина не в змозі вийти.
    Ми не приймаємо в рассчет дана обставина або забуваємо про нього. Цим пояснюється, чому нам так важко визначити 'звичайне знання', 'можливе знання', і 'сховане знання', а також існуючі між ними розходження.

Начало

[далее искать...]